" Чи я не хазяйка, чи не господиня?

                        Сім день хати не мела, печі не топила.

                         Купи мені, милий, рябую кобилу,

                         Нехай же я вивезу сміття на могилу. 

                        Як пішов мій чоловік у поле орати,

                        А я пішла до корчми, з хлопцями гуляти.

                        Повернувся чоловік, голодний з орання,

                        А я прийшла напідпитку, із корчми з гуляння.

                       — Милий мій, милий, що я наробила?

                        Я не знала, де ти ореш, по полі блудила. 

                         — Мила моя, мила, хоть би не брехала.

                          Ти в полі не була, ти в корчмі гуляла. 

                        — Милий мій, миленький, чи багато ти зорав?

                         — Три загони за весь день, бо тебе ся бояв. 

                        — Мила моя, мила, чи много пропила?

                        — Три таляри за весь день, бо я чорнобрива. 

                       — Мила моя, мила, дай же мені їсти.

                        Позволь, позволь, моя мила, коло тебе сісти. 

                        — Ой ти був у полі, а я була в місті,

                        Ой яка ж нам вража мати наварила їсти? 

                         Єсть у мене капуста, сама б її їла,

                          А вже три дні і три ночі, як вона кипіла. 

                       Ой хоч їж, хоч не їж, вчини мою волю,

                       Походи-но гайдука попередо мною. 

                      Дурний мужичище та взяв постолище:

                     — Оха, гоя, мила моя, оце гайдучище. 

                       — Дивіться-но, люди, а що з цього буде?

                        Голодного мужика заставила гайдука. 

                       Як доумівся чоловік, що жінці робити,

                       Запріг її в рало, почав боронити. 

                      — Цоб, цабе, мила моя! цабе, мила, в ралі!

                       Гайда, гайда, моя мила, ще додому рано. 

                       Випріг її з рала, запріг у борону:

                       — Цабе, цабе, моя мила, поїдем додому. 

                      Випріг її з борони, запріг у коляску:

                      — Цабе, цабе, моя мила, поїдем до лясу. 

                      Не багато будем брати, тільки штири снопці,

                      А за теє, моя мила, що ти любиш хлопці. 

                     — Хоть і штири, хоть і п’ять, то я всі повезу,

                       Як побачу хлопців бравих, штири гони побіжу.

                      - Не дивуйся чоловіче, що я така жінка,

                      Було б тобі дивитися, як я була дівка.